Дубенчанка розповіла про своє життя у Франції та Китаї

Дубенщина багата успішними людьми: хтось прославляє малу батьківщину спортивними досягненнями, хтось – творчими здобутками, а ще хтось, завдяки гострому розуму, креативному підходу та таланту – добивається вершин на міжнародній арені. Успішним людям потрібно ділитися досвідом. Тому ми поспілкувалися з дубенчанкою – Юліаною Вознюк, яка за 22 роки досягла чимало: із дитинства активно вивчала іноземні мови, студіювалася в школі та університеті Франції, а згодом поїхала на роботу до Китаю, куди її запросила міжнародна фірма. Дівчина приїхала у відпустку додому та поділилася частинкою свого цікавого життя.

— Юліано, розкажи, як ти потрапила на навчання у Францію? Чому саме такий вибір?

— Із Дубна до обласного центру я перебралася з сім’єю у 12 років. Закінчивши в Рівному десятий клас, приїхала навчатися у Францію…На той момент мені тільки виповнилося 16 років. Це рішення було дуже несподіване для мене і моєї сім’ї, яке я приїняла влітку, перебуваючи в гостях у знайомих на півдні Франції. Спочатку планувала навчатися у французькому університеті після закінчення школи в Україні, але побачивши, що вступ для іноземців вимагав здачу складних екзаменів і багато паперової тяганини – я вирішила спробувати закінчити школу у Франції і здати французьке ЗНО, щоб психологічно і академічно підготувати себе до університету за кордоном та полегшити вступ до ВУЗу.

— Порівняй навчання в Україні та Франції?

— Я можу порівняти тільки навчання у школі, адже про навчання у вищому навчальному закладі на Україні знаю тільки з розповідей друзів. У загальному можу сказати, що основна відмінність полягає у різних методах і меті навчання у двох країнах. В Україні на уроках дітей навантажують інформацією, і чим більше – тим краще. Ну і, звичайно, треба вміти викручуватися у ситуаціях, коли ці тонни потрібної і непотрібної інформації не встигли засвоїтися. Натомість, у Франції кожного учня вчать самостійно думати і раціонально висловлюватися, влаштовуючи часті дискусії з вивченої теми і підтримуючи своєрідність та оригінальність думки кожного. В українській школі виховують ходячу енциклопедію, а у французькій – готують вільного індивідуума до активної участі у суспільстві. Щодо плюсів в українській системі навчання, то можу відзначити хороший рівень викладання іноземної мови у багатьох школах (особливо у спеціалізованих гімназіях, де я навчалася).

— Чим займалася у Франції, окрім навчання? Як там живе молодь і які має можливості?

— Крім навчання, я у Франції підпрацьовувала в університетській бібліотеці та нянею. У вільний час відвідувала частенько кінотеатри (особливо полюбляла документальні фільми), в яких постійно був досить широкий вибір фільмів на різноманітну тематику, театри, концерти класичної музики та джазу, музеї, галереї, виставки картин та фотографій… У молоді під час навчання досить великий вибір розваг, крім того, для студентів діють суттєві знижки на квитки до різноманітних заходів. До речі, переважна частина французів має стипендію (стипендія у Франції нараховується, зважаючи на заробітню плату батьків студентів), яка їм забезпечує фінансову незалежність і доступ до здорового харчування і розваг.

— Днями минув рік, як жорстокі теракти у Парижі забрали 130 людських життів. Що можеш сказати з цього приводу, адже ти тоді була у Франції?

— Наступного дня, після того страшного вечора теракту у Парижі, більшість французів ходили в чорному з пониклими обличчями. Коли я вперше почула про цю жахливу подію, мені здалося, що це страшний сон, тому що я не могла знайти в ній ні крапельки здорового глузду. Найбільше всіх обурило те, які саме місця вибрали для масового вбивства, а сааме: заходи для відпочинку, де невинні найменше цього очікували а, отже, і найменше були захищенні. Цей свідомий і стратегічний вибір місця злочину ніби мав на меті залякати абсолютно кожного мешканця населення, показуючи, що жертвою може стати кожен і що навіть у закладах розваг не варто розслаблятися. Та французи навпаки ще більше стали виходити в знак протесту, демонструючи, що спроба залякати –невдалася.

— Коли і чому ти переїхала до Китаю?

— Нещодавно я закінчила магістратуру у Французькому університеті Поля Валері по спеціалізації Менеджмент міжнародних проектів на англійській та китайських мовах. Ще переїхавши у Францію, я переконалася, що найкращий спосіб вивчення іноземної мови – у відповідному мовному середовищі, тобто у країні-носію. Тому на першому році магістратури взяла участь у програмі обміну з Китайським вузом і навчалася рік у Шанхаї. На другому році магістратури я пройшла обов’язкове стажування на півдні Китаю біля Гонгконгу. Після стажування мене запросили на роботу, тому в кінці цього місяця, після невеличкої відпустки, я знову їду в Китай, де займаюся виробленням різних речей на замовлення для французьких та американських клієнтів.

— Китай значно відрізняється від європейських держав. Як ти звикала до нового устрою та які відзначиш особливості цієї країни?

— Звичайно, ця азіатська країна дуже відрізняється від Європи і культура тут зовсім інша. Наприклад, в Китаї дуже поважають ієрархію та різні чини, особисті відносини тут переплітаються з бізнесом та політикою, а сім’я у китайців завжди на першому місці. Та, на диво, адаптуватися мені було не так вже і важко, значною мірою завдяки українській культурі, яка зазнала, як європейських, так і азіатських впливів. Тим не менше, дуже важко звикнути до шаленого ритму життя, перенаселення міст та нестерпного забруднення.

-Якимбачишсвоємайбутнє? Як довго плануєш жити та працювати в Китаї?

— Планую попрацювати в Китаї декілька років, щоб удосконалити мову та набути необхідного досвіду. Тим часом хочу відвідати сусідні країни та поїздити по самому Китаю, який за своїми розмірами можна порівняти з площею Європи. Під час подорожей стараюся завжди виходити зі своєї зони комфорту, розмовляючи з різними людьми, займаючись незвичними видами спорту, дізнаючись про локальні звичаї і їх причини, щоб збагатити власний світогляд і зробити відночинок яскравим і неповторним. Та моя мрія –займатися соціальними проектами на міжнародному рівні, в ідеалі в Канаді, тому що мене дуже приваблює дружелюбність цієї країни, її широкі природні простори і багато-багато снігу.

— Про роботу в Україні не задумувалася? І чи взагалі плануєш сюди повертатися?

— Про роботу в Україні задумувалася не раз. Але вирішила що повернуся пізніше, коли наберуся досвіду на міжнародному рівні. Я б дуже хотіла вкласти свою частинку у розвиток моєї країни, але я зможу набагато більше зробити, маючи певний досвід і чіткі плани щодо роботи в Україні.

— Наостанок поділися з дубенчанами секретом успіху.

— Я не думаю, що є певні секрети успіху… Як на мене, просто потрібно добре знати себе (свої переваги і недостатки), що тобі подобається в житті – і працювати в цьому напрямку. Особисто для мене напрямок і ціль дуже важливі, це мене надихає і надає сили іти вперед кожного ранку. Але знову ж таки в кожного є різні мотивації в житті, тому мені здається що «секрети успіху» одної людини можуть виявитися недієвими для інших. Кожному потрібно знайти свої секрети успіху, які відповідають особистим життєвим цінностям і характеру кожного.

Мар’яна Росоловська