«Держава – це люди, тому як люди розвиватимуть країну, так вона і функціонуватиме»

Зима 2014-го року стала переломним моментом у житті українського народу. Побиття студентів, а потім більше сотні вбивств як молодого цвіту нації, так і небайдужого до майбутнього країни старшого покоління. Майдан, який роками кишів розкішшю, пафосом, дорогими автівками та «дорогими» людьми на тих декілька місяців 2014 року – змінився, знявши із себе на певний час маски та паразитів. Через рік після кривавих подій на Майдані, 11 лютого, Указом Президента України «Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам'яті Героїв Небесної Сотні» в країні встановлено особливий пам'ятний день — День Героїв Небесної Сотні, який відзначається тепер щорічно 20 лютого. Як зазначено в документі, день вшанування створено «…на підтримку ініціатив громадськості та з метою увічнення великої людської, громадянської і національної відваги та самовідданості, сили духу і стійкості громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, гідного вшанування подвигу Героїв Небесної Сотні, які віддали своє життя під час Революції гідності (листопад 2013 року — лютий 2014 року), захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України». Ось уже минуло 2 роки, як Революція гідності у когось забрала найдорожчих людей, чиїсь надії виправдала, а чиїсь — ні, а для когось просто була непотрібною сторінкою історії… З цього приводу ми поспілкувалися з активістами цивільного корпусу «Азов» Рівненщини – головою осередку Костянтином Себалом (КС) та Олександром Войцеховським (ОВ). Чоловіки розповіли про перипетії свого життя, починаючи з Майдану і до цивільної пропагандистської діяльності сьогодні.

-Життя ваше насичене різними подіями та пригодами, про що можна говорити дуже довго і нудно не буде. Але зупинимося на основних, на ваш погляд, моментах. Розкажіть, для початку, про вашу причетність до Євромайдану.

КС: — Мій «майданівський» шлях розпочався після того, як побили студентів на Майдані, можна сказати, ми з побратимами були там із початку. Перше бойове хрещення відбулося ввечері, після невдалої спроби повалення пам'ятника Леніну на проспекті Шевченка. Приємно, що ми тоді перемогли «Беркут», витіснивши його. Потому 11 грудня був штурм Майдану, який ми вистояли, хоча такої кількості спецпризначенців я в житті не бачив. Проте сила духу допомогла нам витримати тиск. А кульмінація подій, на мою думку, була 18 лютого, коли ми тілами відстоювали краще майбутнє.

ОВ: — Моя майданівська історія розпочалася вже після повалення пам'ятника Леніну, уламок якого лежить у мене вдома за склом. Наступним, більш серйозним, був досвід на вулиці Грушевського, звільнення Українського дому від спецпризначенців, бої на Інститутській… А епілогом подій стало захоплення Харківської ОДА і бази терористичної організації «Оплот»… У подробиці вдаватися не буду, бо можна ще годинами розповідати і ділитися спогадами.

-Чи виправдалися сподівання, з якими ви прийшли на Майдан?

КС: — Звісно виправдалися… Тут потрібно враховувати фактор логічної послідовності подій. Багато хто розчарований, що Майдан не виконав потрібної функції, не стало краще жити. Але так воно і мало бути. Для мене було очікувано, що після Революції прийде влада ще з «тієї системи», а з часом послідовно ситуація покращиться. Все відбулося так, як мало відбутися. Місія Майдану виконана навіть у тому, що режим Януковича повалили. Але паралельно є й розчарування… Наприклад, у тому, що багато хлопців, які ризикували життям у центрі Києва, які поїхали на Схід, щоб захистити Україну, продаються або здаються. Розчарування і в людях, які байдуже ставляться до подій на Батьківщині. Можливо, якби не 2 мільйони людей вийшло на Майдан, а 5-10, то такого кровопролиття не було б, і маса просто витіснила б владу. Виявилося, що несвідомих українців більше…

ОВ: — Для мене було розчаруванням те, що коли мої побратими поїхали на Схід воювати, ми з деякими друзями тоді не вважали за потрібне їм допомогти. Думали, що все минеться і без нашої допомоги. Але, на жаль, не так сталося, як гадалося. Кажуть, що байдужість вбиває… І це правда, адже байдужість мільйонів українців і є однією з причин, що на Сході нема сильної, потужної, чисельної оборони. З часом люди зрозуміють свою неправоту, але може бути пізно. Коли дитина запитає через 10 років: «Тату, а що ти робив, коли була війна?» — більшості чоловіків відповісти буде нічого.

-Як склалося ваше життя після Майдану? Як доля проклала дорогу на Схід?

КС: — Після Майдану ми з дружиною збиралися виїхати за кордон на деякий час, доки не визріє нова революція. Але події розгорнулися по-іншому, і я, як корінний патріот, прийняв рішення захищати рідну державу і відправився у полк «Азов». Потім на певний період я приїхав додому, після чого у лютому 2014-го – знову на війну, де брав участь у другій наступальній Широкінській операції, яка відбулася відразу після зрадницького «дебальцівського котла». Тоді ми показали, що не будемо підкорюватися нерозумним наказам згори і зможемо своїми силами протистояти атаці ворога.

ОВ: — Щодо мене, то Майдан перервав моє навчання, а потім у травні до мене зателефонував друг і розповів, що їде на Схід, запитав, чи не хочу я, бо потреба у хлопцях. Я, не довго думаючи, через декілька днів зібрався і у лавах полку Рівненщини поїхав у мобілізаційний центр Києва. Ось так з 14 червня і до січня цього року я їжджу на війну. За цей період довелося пережити багато чого, зокрема отримав бойове поранення і потім 4 місяці лікувався.

-Неодноразово чула про діяльність цивільного корпусу «Азов» у Рівненській області. Розкажіть про основні задачі та мету роботи організації.

КС: — Полком «Азов» було прийнято рішення створити цивільний корпус, який би займався просвітницькою діяльністю, реабілітацією бійців, пропагандою здорового способу життя, контролем влади. На Сході можна воювати роками, але корінь проблеми – у суспільстві, у корупції, адже майже 100% очільників різних структур – корупціонери, які є творцями та учасниками згубної системи. І це є перші вороги держави, які встромляють ніж у спину бійцям, зраджуючи їхню працю та силу духу.

-А як, на вашу думку, можна викорінити таку систему?

ОВ: — Змінами, і насамперед у собі. Людина змінює себе, допомагає змінитися близькому – у результаті змінюється сім'я, яка є елементом суспільства. І так сім'я до сім'ї – і може змінитися свідомість народу. До прикладу, наша організація допомагає змінитися людям на краще, допомагає військовим, які повернулися з війни, адаптуватися до нормального життя, зрозуміти, що вони нам потрібні і важливі в цьому світі. Їм потрібно пройти психологічний курс відновлення. Добре возити бійців школами, щоб захисники Вітчизни ділилися з молоддю своїми подвигами та історіями на фронті, адже діти – це найкращий реабілітолог.

-Ви неодноразово згадували про зраду та корупцію на війні. Чи стикалися ви з цим?

ОВ: — У нас у полку всі рівні, тому з такими проблемами особисто не мали справ. А ось про те, що робиться в інших батальйонах, не хочеться говорити і називати конкретні приклади. Краще, щоб про це розповідала людина, яка крутиться всередині того процесу.

КС: — Із досвіду з Широкінської операції можу сказати, що у рамках Мінських домовленостей нам командування забороняло відповідати важкою артилерією у відповідь на атаки противника. Після того, як ми відповіли танковим залпом, до нас приїхала військова прокуратура збирати покази з цього прикладу. І що цікаво, коли приїжджала наша прокуратура – навіть пострілу не було чути… А що говорити про місію ОБСЄ, до складу якої входить чимало росіян і яка здає позиції нашої важкої техніки, мінометні розрахунки...? Бувало, що ми навіть не пускали ОБСЄ до себе на територію.

-Згідно з теорію послідовності, якою ви керуєтеся, яким буде завершення війни?

ОВ: — Про завершення ще рано говорити, але перемога буде на нашому боці – це точно. Якби не дії деяких генералів та чиновників, то, можливо, все вже давно б завершилося і ми спокійно наводили б лад всередині країни. А домовленості на невигідних для нас умовах затягнуться ще на довгі роки.

КС: — Для багатьох ця війна вигідна тим, що відволікає інформаційну увагу від внутрішньої дестабілізації, від внутрішнього хаосу та багатьох проблем. Бо це справжній хаос, коли на Сході країни війна, а політики тим часом грабують державу. Тому доки у нас буде така політична ситуація – про мир говорити дарма.

-Ваші побажання українцям?

КС: - Люди повинні зрозуміти, що ніхто, крім них, державу не відбудує і не зробить кращою. Багато хто живе старими поглядами, згідно з якими держава щось повинна дати. Але держава – це люди, тому як люди розвиватимуть країну – так вона і буде функціонувати. А ще люди повинні контролювати державні структури, давати свіжі ідеї, робити свій внесок у розвиток суспільства… Бо коли, до прикладу, на 40-тисячне Дубно 10 людей щось робить, то інші живуть примітивно-споживацьким способом (чим би смачним наїстися від пуза, дороге і модне одягнути, як це заробити на круту машину і дорогий ремонт, нещадно забруднюючи багатьма своїми діями навколишнє середовище), нічого корисного для суспільства та природи не продукуючи. Це я вважаю паразитизмом. Чим тоді ми кращі від тварин? Тим, що вміємо використовувати сучасні технології? Бажаю усім переосмислити своє життя з користю для себе та світу.

ОВ: — Кожен може себе змінити тільки тоді, якщо сам захоче. Ніхто ж не може нав'язати свою думку чи спосіб життя. Я гадаю, що людина живе тоді, коли проявляє активність, має задуми, досягнення та цілі. Ось така ланцюгова реакція може дати Україні гарні плоди.