Імітація дії: коли українські депутати нарешті знайдуть спільну мову між собою?

Відставку прем'єра Яценюка та прокурора Шокіна сьогодні вітають так само голосно, як нещодавно схвально говорили про позитивні зміни у керівництві. Загалом людська думка – дивна штука і обертається на свою протилежність навіть швидше, аніж флюгер за вітром.

Про це говорили ще в доволі давні часи – «Натовп, який плескав твоїй коронації, так само голосно буде вітати і твою страту». Та все ж таки Європа навчилася прислухатися до голосу розуму, змушуючи владні структури працювати. Наші ж депутати, схоже, досі забувають, що прийшли працювати не у «Верховний Цирк», а все ж таки до Ради.

Постійні розмови про розвал коаліції (яку й створили зовсім недавно) та про нагальну необхідність заміни Яценюка на Яресько чи Гройсмана нагадують цирк усе більше і більше – бо за розмовами неочевидно конструктивності таких і подібних їм рішень. Нова коаліція, новий прем'єр, новий президент…здається, ми через це вже проходили?

Можливо, це якась дивна національна риса – кого б ми не обрали до парламенту, кого б не призначили в уряд та на президентство, ми усе одно залишаємося незадоволеними. А депутати, які добре пам'ятають про вибори, відчутно йдуть за покликом душі маленького українця та займаються боротьбою між собою замість реальних справ.

Депутати європейських країн працюють, не надто відволікаючись на внутрішні чвари. Якщо й трапляються політичні кризи, то європейське депутатство швидко гасить конфлікт, намагаючись не надто афішувати його у ЗМІ та не робити гучних заяв з цього приводу. Бо наступної каденції може й не трапитись – виборці в Європі обирають депутатів не за вміння виступати на арені цирку, а працювати на благо держави. І поки наші шановні можновладці в черговий раз займаються розвалом та створенням коаліції, голосуванням за відставку та призначення прем'єра та прокурора, ніяких змін можна не очікувати.

Демократія — це не лише можливість обирати та обирати. Найперше це можливість змусити владу працювати на благо держави, а не на чергові вибори чи перевибори. Коли вже скажемо «досить»?