СТАТТЯ, ЯКА ВИГРАЛА НА КОНКУРСІ "Я - УКРАЇНЕЦЬ!"

Я не люблю сало, не ношу вишиванку і не знаю слів українського гімну.

Я не перепливав Дніпро і не вмію танцювати гопак.

На моєму столі не лежить "Кобзар", а на стіні не висять рушники.

Моя кров червона, а не жовто-блакитна.

Я не схиляю "пальто" і "кіно", і три найважливіших слова я сказав російською мовою. Я - українець?
Я вболіваю за "Динамо", за Кличка і Клочкову.

Я бачив цю землю з ілюмінатора Боїнга, але я повернувся.

Мені не потрібні неонові міста й силіконові жінки.

Я не буду жити там, де вулиці без імен, а люди без по батькові. Я залишуся тут.
Тут земля ще не охолола від вогню, і ще не стерлися на плитах імена незабутих предків.

Тут дівчата читають в метро і пишуть вірші на парах з термодинаміки.

Тут на грошах поети, а не президенти.

Тут жартують смішно і посміхаються чесно.

З серця не викреслити п'яту графу. Я - Українець.
Я люблю вузькі вулиці Львова і Харківські проспекти.

Мені стали рідними безтурботна Одеса, діловитий Донецьк і легендарна Полтава.
Я не вірю патріотам на трибунах, але вірю патріотам в окопах.

Я вірю в цю країну: я довіряю цьому повітрю - він тримає купол, цим горам - вони тримають страховку, цим людям - вони тримають слово.

Я люблю стук каблучків по плитці Хрещатика, скрип снігу в Карпатах і шелестіння кримської гальки.

Мені ніколи не забути української колискової і поцілунку на Андріївському.
А ще: мені часто сниться неосяжне небо і поле соняшників. І мій син народиться тут. Я - Українець.