Закон про два сорти українців?

Аналізувати запропонований регіоналами проект про порядок застосування мов не хочеться. Не тому, що він побудований на логіці п'ятикласника і виписаний гранично зрозуміло, з цинічним викликом усім етнічним українцям. В цьому документі немає нічого нового, зате зібрано всі ідеї сучасної і давньої, ще радянської технології перетворення українців в маленького квартиранта на своїй землі з правом мати право одного голосу в кагалі нібито багатонаціонального населення, а насправді у вавилонському зборищі «русского міра» в Україні. Цей проект є суцільним набором запозичень і головна ідея законопроекту належить не регіоналам, а Олександрові Морозу. Саме він, ще під шумок інаугурації Віктора Ющенка, намагався «протягнути» власний законопроект про мови, в якому ключовою тезою було так зване мовне самовизначення. По суті це законодавче оформлення двох сортів етнічних українців, щоб потім вони, на радість добрим сусідам, знищували один одного дискусією на тему хто з них справжній.

Якщо всі несправедливі і антиконституційні преференції російській мові можуть обернутись проти їх авторів, бо безконечно дратувати українців не можна, то державне заохочення «украінцев» є справжньою небезпекою для української нації. Щоб цього не сталося, російськомовним українцям варто зрозуміти, що саме їхніми руками хочуть остаточно зруйнувати силу українського етносу. З цього моменту легка звичка бавитись російськомовністю лягає непростимим гріхом на душу українця. Кому байдуже, треба зробити вибір. На громадянство це не вплине і від цього ковбаса чи сало свій смак не втратять. Єдине – це неможливо буде домовитись із совістю і не уникнути докірливого погляду Всевишнього. Якщо це когось не турбує, можна відцуратись українства, але хоч називати себе громадянами і спромогтись на публічну україномовність. Ігри в двомовність закінчились і щоденний вибір української мови і є підтвердженням власного українства та захистом української мови.

Тепер, як ніколи, стало можливим ганебне прийняття цього явно неконституційного проекту як закону. Можливо до цього не дійде, якщо Президент і розважливі члени парламентської більшості зрозуміють, що після такого кроку їх чекає швидкий політичний крах. Сам факт реєстрації цього безглуздого для вільної держави законопроекту вже спрацював проти іміджу Президента і вдарив по рейтингу регіоналів та їхніх сателітів. Це неминуче покажуть вже ці вибори до місцевих рад. Проти проголосує кожен етнічний українець, який мав колись діда чи прадіда українця, бо цей законопроект точно змусив би наших предків померти вдруге або зловісно постати надсмертельно ображеними небіжчиками. Якщо представники більшості не відчують чорного гумору цього законопроекту, то можуть необачно запустити туго стиснуту пружину тліючого невдоволення автохтонного населення України. Литвин це розуміє і не поспішає підтримати регіоналів.

Не випадково законопроект планують швиденько проголосувати без всенародного обговорення, хоч потурбувались про формальне і ніким не враховане обговорення проекту податкового кодексу. А питання мови неспівмірно вище податків, бо 10 стаття входить у перелік основних засад Конституції. Навіть в часи СРСР проект старого закону про мови був опублікований в «Літературній Україні» і чимало з нас надсилали пропозиції, хоч тоді це було доволі небезпечно. Пропонований регіоналами законопроект кожен справжній українець не зможе спокійно дочитати до кінця. Його неможливо обговорювати. Якщо спробують його проголосувати, то лише з твердим переконанням в нездатності українців якось заперечити чи організувати опозицію. Хоча про опозицію і не йдеться, принаймні про таку, яку вони собі малюють. Це набагато складніше і зачіпає вищу справедливість. Вони можуть переступити, можливо неусвідомлено, межу, яку в жодному разі переступати не можна. Не факт, що українці ще терплять утиски української мови, міністра Табачника і метушню влади, яка будує якийсь чужий, фальшивий світ, чи то пак «русскій мір». Достатньо лиш однієї цинічної провокації, щоб щось перевернулось в душі всіх без винятку українців, зараз таких мирних і заклопотаних життям, далеких від ідеї націоналізму. Це може бути й мовний законопроект регіоналів, а може ще щось згодом. Ніхто не знає, коли настане зрив української душі, але історично це повторюється в подібних ситуаціях практично завжди. Навіщо нам ще й цього лиха до всіх проблем виживання? Невже не зрозуміло, що мовним питанням не можна бавитись безкінечно перед кожними виборами, думаючи, що все минеться. Не минеться, бо сумнозвісна рушниця на гвіздку в котромусь акті української драми таки вистрелить, а це вже проблема, яка відіб'ється усім, не зважаючи на мовні переживання чи мовну байдужість.